Не боятись говорити правду, не обслуговувати олігархів, та дбати про технічну якість. Саме ці речі, як вважає першовідкривач телебачення в Павлограді Ігор Ледін, завоюють симпатії глядачів, роблять телеканал популярним.

У День працівників радіо, телебачення та зв’язку журналіст Павлоград.dp.ua поспілкувавася із патріархом місцевого телебачення Ігорем Ледіним.

Павлоград. dp.ua: Як з’явилась ідея створити в Павлограді місцевий телеканал? Чи важко було цю ідею реалізувати?

Ігор Ледін: Це було 23 роки тому, 30 грудня 1991 року ми вперше вийшли в ефір.

Але, щоб це сталось потрібно було докласти чимало зусиль. Дістати апаратуру, передавач.

До цього я працював на шахті ім. «Героїв Космосу». У мене 20 років підземного стажу. У 1991 році я пішов на пенсію. І виникла думка, зробити в Павлограді телебачення. Я все життя, починаючи з юнацьких років, знімав на кінокамеру. У мене були різні камери. Ще до появи телебачення, у 1989 році я знімав на камеру шахтарський страйк 1989 року.

Найважче було зібрати гроші на обладнання. Я ходив із протягнутою рукою. Покійний Віталій Шкуренко багато допоміг. Банк «Україна» дав кредит. Під кого? Під мене, який не мав нічого. Під ідею дав.

Керуюча банком Виноградченко Зінаїда Демидівна, не забуду її, зібрала співзасновників. І вони проголосували за те, щоб видати мені кредит. Незалежна профспілка гірників тоді мала гроші і теж дали певну суму. Потім влітку 1991 року була поїздка в м. Грозний на радіозавод. Тоді там уже починались військові дії. Але нам таки вдалось виїхати звідти і забрати передавач. Спокійно, ніхто нас не вбив.

А ліцензію тоді просто було отримати. Це зараз в Києві в Нацраду потрібно. А тоді дозвіл видавала обласна телерадіокомпанія.

Павлоград. dp.ua: Як зреагувало місто на появу місцевого телебачення?

Ігор Ледін: Тоді в телепросторі Павлограда працювало тільки УТ-1 і «Останкіно». Більше каналів не було. Це вже зараз чого тільки немає. І інтернет, і маса каналів,  тоді не знали, що таке мобільний телефон. І поява Незалежного павлоградського телебачення (НПТ) викликала в місті справжній фурор. Люди бачили себе, своїх знайомих, свої вулиці, підприємства, будинки. Транслювали ми в прямому ефірі засідання сесій міської ради. Пам’ятаю, людям дуже не сподобалось, як Романюк (тодішній мер) кричить на депутатів.

Павлоград. dp.ua: Із якою програмою вперше вийшли в ефір?

Ігор Ледін: Перший раз ми вийшли із новинами. Потім, пам’ятаю, транслювали якийсь концерт, якийсь фільм десь купили. Тоді не потрібно було ліцензію на фільми. Ми брали їх прямо у відеосалонах і крутили по телебаченню. І люди могли дивитись такі фільми, які не показували центральні телебачення. Взнали хто такий Рембо. Побачили популярні мультфільми.

Павлоград. dp.ua: Хто були першим ведучими?

Ігор Ледін: Найпершим в ефір вийшов я. Першими дикторами були Лариса Шийко, Степан Тимочко, Михайло Варняк. Пам’ятаю, його ще заставляв Тимочко розмовляти українською.

А потім якось хтось попросив привітати із екрана знайомих із Днем народження. Ми побачили, що людям це подобається. І так з’явилась програма «Музичні вітання». Замовлення посипались. Годину і навіть дві тривали ці музичні вітання. Потім почались прямі ефіри. Закинули ми на початку кабель на вишку, аж туди, на декілька кілометрів. І почали транслювати у прямому ефірі всі події, що відбувались на площі.В ефірі ми надавали слово всім. Сьогодні комуністи, завтра УНА -УНСО .

Павлоград. dp.ua: Які найяскравіші події висвітлювало телебачення?

Ігор Ледін: Незалежне павлоградське телебачення стало особливо популярним у 1991 році, коли гірники пішли пішки на Київ. Шахтарі тоді говорили : «Ми б до Києва не дійшли, якби не ваше телебачення».

Ми супроводжували їх на всьому шляху. Один оператор поїхав. Добу чи дві познімав, приїздить, і йому на зміну їде інший. І так увесь час, поки вони до Києва йшли. Кожного дня ми показували де вони ідуть, як вони ідуть. Вони привіти із колони передавали. Зараз передають привіти із зони АТО, а тоді шахтарі передавали привіти із дороги до столиці.

А в Павлограді це бачили інші шахтарі і на роботу не йшли. Їм казали, щоб виходили на роботу. Мовляв, ті нехай ідуть, а ви працюйте. Тоді така проблема була – невиплата зарплати. Але шахтарі пішли і добились для всіх зарплати.

г.Павлоград 1989г. Кадры из видеодокумента "Они помнят" http://павлоград.dp.ua/3690 Автор И.Ледин НПТ - 2014г.

В 90-ті роки чимало було різних страйків. Ми всі їх у прямому ефірі показували. Дісталось тоді «на горіхи» Віктору Марковичу Романюку. І Лазаренко тут був на площі виступав, як губернатор. Були у нас в ефірі і відомі політики, естрадні зірки, відомі особистості. У мене є навіть інтерв’ю із Кучмою яке я брав у нього  у Верховній Раді. Коли я сказав, що із Павлограда, він закричав: «О, земляки!». У Тимошенко багато разів брали інтерв’ю. Я навіть декілька разів був у неї в кабінеті у Києві. Вона любила дарувати свої фотографії.

Павлоград. dp.ua: Чи були якісь курйозні випадки?

Ігор Ледін: Була така кумедна історія. 1 квітня, у день гумору, ми вирішили пожартувати. Видали в ефір, що будуть міняти купони на долари. І що навколо Павлограда розміщені ракети, зв’язок із якими втрачений. Зняли, як солдати чистять дорогу і зробили сюжет, що начебто військові шукають де перервався кабель і втратився зв’язок. Бо інакше ракети стануть некерованими. Наступного дня зібралась черга біля «Ощадбанку». Люди вимагали, аби їм поміняли купони на долари.

До нас у студію прийшов прокурор, голова СБУ, тодішній мер Віктор Романюк і почали вимагати, щоб ми їм показали цей сюжет. А у нас в куточку в кожному кадрі була проставлена дата. І там було написано 1 квітня. Хто хотів, той звернув увагу і зрозумів, що це першоквітнева програма. Вони заарештували нашу касету із цією програмою. А потім  в газеті з’явилась стаття: «В Павлограді заарештували 1 квітня».

Наступного дня по телебачення виступив Віктор Романюк і почав розповідати, що купони в Павлограді на долари не міняють, що ніяких ракет навколо Павлограда немає. І це був найкумедніший випадок. Потім через місяць касету нам повернули. Не пам’ятаю, де вона зараз поділась. Але залишилась касета, де виступає Віктор Маркович і виправдовується, що то був першоквітневий жарт.

Павлоград. dp.ua: Чому так сталось, що незалежне Павлоградське телебачення перестало виходити в ефір?

Ігор Ледін: 12 років ми виходили в ефір. У 2003 році телебачення закрили, бо воно було незручне для влади. І як ми не намагались відновити його, нічого не вийшло. У нас закінчилась ліцензія і більше її нам не поновили. Я тоді навіть голодував. І що ми тільки не робили, але нічого не вийшло.

Павлоград. dp.ua: Чи зберегли ви архівний матеріал своїх програм ?

Ігор Ледін: Зараз у мене вдома зберігається тисячі касет із тими програмами, з якими ми виходили. Десь 95% касет повністю із ефіром за 12 років роботи, зберігаються у моєму архіві. Інколи просять надати якийсь архівний матеріал, зйомки тієї чи іншої події в місті, бо більше ні в кого таких архівів немає.

Останній фільм, який я зробив, присвячений 25-річчю шахтарському страйку 1989 року. Я зібрав лідерів того страйку. І на основі кадрів, які я знімав іще тоді, створив фільм під назвою «Вони пам’ятають…».

Павлоград. dp.ua: Якби була така можливість знову створити телебачення, то яким би воно було?

Ігор Ледін: Якби була така можливість? Я би зробив його таким же, як і 23 роки тому. Ми не боялись говорити людям правду, ні під кого не підлаштовувались. А інакше я не вмію. Це було телебачення, котре всі поважали і всі дивились. І це не моя оцінка. Це оцінка всіх громадян нашого міста. Воно набирало найбільше переглядів в регіоні. Люди і досі, коли десь зустрінуть мене, то згадують «ледінське», як його ще називали, телебачення.

Бесіду вела Тетяна Верба