Вони вирвались із Іловайського котла. Інтерв’ю із пораненими бійцями

Вони вирвались із Іловайського котла. Інтерв’ю із пораненими бійцями

Поранених бійців батальйону «Донбас» , котрим вдалось вижити у тій вогненній м’ясорубці, доправили до лікарень Дніпропетровська та Павлограда.   Всі вони добровольці із Донецької, Запорізької областей, із Вінничини. Є серед них і такі, хто стояв іще на Майдані у Києві, на блокпостах по областях. Те, що залишились живі після Іловайська, вважають за диво.

– Ми думали, що «Донбас» взагалі не вийде звідти. А якби і вижили, то перспектива була не райдужною. Готувались до найгіршого. Думали, що нас можуть депортувати до Росії. А там «Донбас» визнаний терористичною організацією. Це десь 15 років ув’язнення. Був іще варіант, що нас передадуть в так звану ДНР. Це було страшніше смерті. Там би не просто убили, а катували б і знущались. Ми цього боялись.

–         В Іловайську , як такого протистояння і не було. Тобто, противники підійшли зі штурмом, зайняли позиції і почали обстрілювати. У нас маршрут був організований таким чином, що ми зайшли у цей капкан, у це кільце.

-         Чи були там російські війська?

– Нас обстрілювали регулярні російські війська. У них була потужна бойова техніка – танки, бойові машини. Але спочатку ми цього не знали. Ми лише потім зрозуміли, що це війська Росії. Ніхто нам не говорив , що на підмогу терористам уже зайшли російські війська, закріпились. І що вони там уже контролюють частину Донецької області. А потім побачили багато їхньої техніки . Вони хотіли нас повністю знищити.

-         Тобто хотіли знищити саме батальйон «Донбас»?

–         Там було таке, що ми стрільнули по їхньому танку і убили командира танка. Екіпаж, молоді хлопці, злякався, виліз і здався нам. І ми їх допитали. Вони розповіли, що знаходяться в зоні АТО уже два тижні. А конкретно під Іловайськом уже дві доби. Кажуть, що чекали саме батальйон «Донбас». Тобто, вони чітко хотіли знищити саме нас. Ми запитували полонених , навіщо вам було розстрілювати батальйон «Донбас». Вони кажуть – у нас був наказ. Багато наших загинуло.  Це ж не те, що по нас стріляли із автоматів чи кулеметів. Стріляли із гаубиць і ракети пускали.

– У нашій роті було близько 40 чоловік. Вижило 14. Я їхав у машині. У нас був броньований КАМАЗ . Спочатку стріляли із кулеметів , нас не пробивало. Ми їхали далі. Потім пустили ракету – відразу загинули десь половина людей. Я встиг вистрибнути . Ми відійшли в село. А перед цим підбили 4 їхні танки і одну бойову машину.

– Мене поранило, коли ми уже почали рухатись вперед. Відчув різкий біль в руці , і втратив свідомість, бо осколок потрапив в обличчя. Через декілька годин прийшов до пам’яті . Упав за якийсь колодязь. Кругом стріляють. І тут приходить мій напарник і каже, тримайся , ми за тебе відомстили. Я просив, щоб мені дали автомат, аби мене не взяли живим.

- Як ви вважаєте чому так сталось в Іловайську? Хто в цьому винен?

–  Якби нам хоч трохи бронетехніки, то ми могли б відстояти місто.

Поки у нас була підтримка артилерії , то ми себе добре почували. Там стояли військові батареї , редут. Потім із цією батареєю щось сталось. І по нас стріляли безкарно . Лише один раз відпрацював наш літак. Всього лише один раз. Зробив залп касетними бомбами. Розгромив їх батареї, котрі розгортались. І пішов. Спрацювали професійно. Він їм зламав усі плани. Це був іще стрий літак. Але він навів такого шороху. Після цього нас два дні ніхто не бомбив. Де ця авіація постійно була, я незнаю. Чому лише один раз? Це важко чи дорого ?   Нас не підтримали. Іде колона. Її теж потрібно прикривати із повітря. Цього не було. Ми надіялись лише самі на себе.

– Ми могли б іще постояти, але сенсу уже не було. Тому що там дуже багато техніки у них було. Вони самі підійшли і попередили , що або ми вас рівняємо із землею, або ви здаєтесь у полон. Ми не могли відійти, бо позаду нас кругом стояли розтяжки. Окрім того, у нас було багато поранених. А тому можливість прориву ми відкинули. Йти без поранених ми не могли. Та і не було оперативної інформації про те, хто, що, скільки, де.

-         Чи дійсно був «гуманітарний коридор», через котрий могли вийти наші військові?

–         Так, був такий “коридор”. Росіяни пообіцяли, давали слово «русского офицера» що не стрілятимуть. Але коли пішла перша колона поранених , то їх обстріляли. Потім наші командири домовились, щоб все-таки пропустили наших із цього котла. Вони випускали лише поранених і Збройні Сили, а здорових не випускали. Ми не знаємо, що там з ними зараз.

-         Хто такі «ДНР – ровці»? Що це за люди?

–         Я не бачив жодного так званого ДНР – рівця, котрий був би адекватний.

– На стороні терористів я бачив багато колишніх в’язнів і працівників міліції. Коли були в Іловайську, то по рупору говорили – до вас звертається комендант Іловайська , працівник МВС . Що укри, (мат) будемо вас здавати. Але і багато серед «ДНР» було росіян. Наші офіцери , котрі мають досвід ,говорили, що тактика терористів дуже схожа на тактику росіян . Всіма групами найманців керують російські спецназівці. Багато було диверсійних груп ДРН . Вони стріляють із зелених насаджень. Замінували міст. Але група розвідки виявила це. Якби вони підірвали цей міст, то ми не змогли б вийти взагалі. Їх дії були грамотними.

– Ці найманці страшніші, ніж регулярні російські війська. Із декотрими російськими солдатами ми навіть ділились сухпайками і водою . А наш медик надавав їм допомогу. У них не було медика. Але були і такі, що говорили. І куди ти поперся. Ти що, придурок. Патріот хрєнов. Ми їм розповіли, що ми воюємо не з Росією. Ми воюємо за Україну. Вони дуже дивувались, що ми розмовляємо на російській мові, що ми нормальні люди. Їм же розказали, що будуть воювати із страшними нелюдами, «бандерівськими головорізами».

- Чого найбільше не вистачає там бійцям?

– Бронежеилети є, але вони дуже важкі. Ми неповороткі стаємо. Ми повинні бути швидкі, ми ж штурмові війська. Для мене бронежилет- то обтяжливо. Окрім того, є такі бронежилети, котрі пропускають кулі. Ми коли на майдані були, там прислали німецькі кевларові бронежилети. Він коштує 600 доларів. Він легкий і його не пробивають кулі. Там 6-й рівень захисту. У нас четвертий . Вони коштують 4-6 тисяч. А кевларові 20 тис грн.

– Але навіть не це головна проблема. Головне – це засоби зв’язку. Ми користуємось незахищеними радіостанціями. Це значить, що всю нашу розмову слухають сепаратисти. Це установлений факт. Ці радіостанції використовують цивільні на будівництві , на якихось роботах. У військових цілях їх використовувати  не можна. Як можна воювати, коли противник тебе слухає. Захищені радіостанції дорожчі значно, але вони не посилають в ефір відкритих сигналів. У російських військових такі радіостанції є. Є радіостанції зі сканером, коли ми можемо сканувати ефір і слухати противника.

– Ще однією проблемою є нестача тепловізорів. В росіян на кожній машині стоїть тепловізор. Ми про таке можемо лише мріяти. У нас було декілька тепловізорів, але вони теж призначені не для військових, а для мисливців . Сучасна екіпіровка допомогла б перемогти у бою. Цього нам дуже не вистачало. Не було у нас також і сучасних засобі навігації – планшети , GPS навігації. Не вистачає безпілотників.

– Не було у нас жодного супутникового телефону. Цього зв’язку нам не вистачало, як повітря, коли ми були в оточенні. Ми не володіли інформацією. Ми із цими мобілками кудись на дахи лазили, бо зв’язок був дуже поганий. В оперативному бою так не можна воювати.

- Чи маєте ви якісь пільги ? Адже воювали в зоні АТО.

– Ми поїхали без ніяких контрактів, без довідок. Ми тут не отримуємо великих грошей. У мене зараз заборгованість по квартирі. Довідку про те, що я в зоні АТО відправив на роботу і написав, щоб мою зарплатню вираховували за погашення комунальних послуг Але мені сказали, що вона недійсна.

– По кредитах обіцяли відстрочки. Дружини наші ходили в банки, а банкіри повертають довідки і кажуть, що ми нічого не знаємо. Юридичної сили ці довідки не мають. Але, думаємо, що то все вирішиться. Зараз є більш важливіші питання. Зараз важливо витягнути звідти людей, а не про пільги думати.

– Повірте, що ми воюємо не за гроші, не за пільги. Ми воюємо за свій народ, свою сім’ю, свою країну. Я не люблю пафосних слів, але це так і є.

– Але , не дивлячись ні на що, все-так не даремно ми там були, бо через нас їм доводилось стягувати сили із Харцизька , Донецька. Тобто, вони не могли із нами впоратись.

– Єдине, чого там повністю вистачає, то це патріотичного духу. Він там на дуже високому рівні. Якби не бойовий дух, то ми не змогли б вистояти, не змогли простояти такій силі. Шкода хлопців, котрі загинули. Це ж цвіт нації. Воїни-інтелектуали. Інтелігенти. Патріоти…